Надання психологічної підтримки українським журналістам

Інформаційна довідка Dart Center для інформаційної групи з підтримки українських медіа та журналістів, організованої Global Forum for Media Development (GFMD). Також доступна англійською.

Інформаційна довідка підготовлена Dart Center for Journalism and Trauma за підтримки Global Forum for Media Development [1]. Вона стала відповіддю на потребу, визначену групою з обміну інформацією про Україну (створеною GFMD).

Згідно з нещодавньою оцінкою потреб, яку проводив Львівський медіафорум, 36% редакцій визначили пріоритетною сферою психологічну підтримку.  Міжнародні організації швидко запропонували консультаційні послуги, але існує певна невизначеність щодо того, які формати можуть бути корисними та ефективними [2].

Індивідуальне консультування – природна відправна точка в дискусії про задоволення потреб журналістів у сфері психічного здоров’я. Але це єдиний елемент у складній комбінації, і його не варто розглядати як єдину чи навіть головну вісь у забезпеченні ефективної психологічної допомоги.

Документ спирається на двадцятирічний досвід роботи Dart Center із журналістами в кризових зонах, а також на нещодавні розмови з українськими  представниками медіа та співробітниками організацій із підтримки ЗМІ. Він також ґрунтується на наукових дослідженнях найкращих практик психологічних втручань під час криз, що супроводжуються масовим насильством.

Відправні точки

Ось деякі попередні орієнтири, що служать основою для наступних рекомендацій:

1. Українські журналісти, зіткнувшись із надзвичайними викликами, довели свою неймовірну стійкість.  Відчуття професійного призначення, що постає з висвітлення цієї російської загарбницької війни, та виявлення доказів зловживань, імовірно, захищають цих журналістів (у порівнянні, наприклад, із іншим населенням, яке переживає ті ж самі події, але має менш активні та визначені ролі).
   Але робота в медіа також несе додаткові ризики, пов’язані як із прямим, так і з непрямим впливом травми. (Ідеться про вторинний вплив травми, він стосується ситуацій, коли журналісти працюють із жахливими свідченнями очевидців, переглядають травматичні зображення та відео або відчувають постійну заглибленість у новинний військовий контент, хоч і не перебували безпосередньо на місці подій, коли вони розгорталися).
2. У повсякденній мові іменник травма (trauma) та прикметник травмований (traumatized) іноді використовують як евфемізм патології, переживань та досвідів, що скоріш за все будуть проблемними в майбутньому. Це вводить в оману. Під час війни люди можуть переживати сильні емоційні реакції на ситуації насилля, але це не ознака того, що в них імовірно розвинуться довгострокові психологічні розлади будь-якого роду. Фізіологічні та емоційні реакції, що виникають через переживання насильства, можуть бути неприємними, їх може бути непросто гамувати та складно розуміти. Але ці реакції обумовлені тим, як людський організм реагує на загрозу. Вони мають важливі захисні функції. Контакт із руйнуваннями та втрати такого масштабу також призводять до глибоких моральних емоцій: провина, сором, несправедливість і безпорадність. Усі вони складні та потребують уваги, але самі по собі не патологічні у клінічному сенсі.
3. Напруга, що виникає під час війни й має найбільший вплив на психічне здоров’я людини, може не бути безпосередньо пов’язаною з травмою. Труднощі з плануванням майбутнього, занепокоєння щодо розлуки та розриву стосунків, сумніви щодо фінансової життєздатності медіаорганізацій, у яких вони працюють, труднощі, пов’язані з відключенням електроенергії тощо зрештою є наслідками війни, але вони не виникають безпосередньо від впливу катастрофічних ситуацій, зокрема смерті, поранень або сексуального насильства. Вони пов’язані, але все ж відрізняються набором стресорів – щоденні проблеми, пов’язані з війною, і очевидно травматичні – діють із різною інтенсивністю та взаємодіють у складний спосіб, потенційно посилюючи один одного [3]. Різні стресори вимагають різних стратегій, але ефективна психосоціальна підтримка в контексті війни повинна прагнути охопити широкий континуум викликів.
4. Ця потреба в застосуванні цілісного підходу закладена в роботі важливої експертної групи спеціалістів із травм. Група переглянула та систематизувала понад двадцять років наукових досліджень щодо реагування на збройні конфлікти, терористичні атаки та інші гуманітарні кризи. Вони дійшли висновку, що організації громадянського суспільства та інші агенції повинні впроваджувати просування наступних п’яти вимірів: «відчуття безпеки, заспокоєння, відчуття власної ефективності та ефективності спільноти, зв’язку й надії» в усіх своїх заходах [4]. Ці п’ять принципів лягли в основу міжнародних рекомендацій щодо реагування на катастрофи [5]. У певному сенсі цих документів нині недостатньо в Україні, оскільки вони не були написані з урахуванням контексту сухопутної війни в Європі такого масштабу та тривалості. Існують прогалини в експертних знаннях щодо того, які заходи в розробці програм, терапевтичній підтримці та навчанні будуть найефективнішими. Але ці п’ять ключових принципів все ще є надійною відправною точкою для будь-якої організації з розвитку медіа, що прагне розробляти  власні програми. (Як це втілюється на практиці, пояснимо нижче в розділі рекомендацій.)
5. Журналісти працюють в організаціях, в окремих випадках – на організації.  І хоча працівники медіа не солдати, дослідження стійкості в армії має тут чимале значення. Дослідження бойового стресу в армії свідчать, що ширший організаційний контекст має значний вплив на те, наскільки успішно люди справляються з цим стресом. Культури, якими добре керують, надають пріоритет моральному стану групи, почуттю місії, гордості за свої здібності та роботі  відповідно до професійних цінностей – це призводить до кращих результатів [6]. Для розвитку медіа це означає визнання важливості редакції не лише як двигуна публікації новин, але й як ключового інкубатора психосоціальної підтримки як для постійного, так і для позаштатного персоналу.
6. Oрієнтована на травму терапевтична підтримка відіграє певну роль у реагуванні на цю кризу, але вона також має обмеження, які треба розуміти. На цьому етапі війни роль консультування, орієнтованого на травму, передусім освітня та допоміжна. Діагностика або лікування можливого посттравматичного стресового розладу (ПТСР) не рекомендується, оскільки Україна ще не перебуває в посткатастрофічній, посттравматичній ситуації. Більшість журналістів, які переживають збуджений стан пов’язаної з травмою активності, повернуться до вихідного рівня, коли Україна вийде за межі першочергової зосередженості на колективному виживанні.
   Це складна сфера: для деяких журналістів, наприклад, тих, хто перебуває в гострому кризовому стані, чия повсякденна діяльність суттєво порушена, або тих, хто вже має психічні розлади, спеціалізована підтримка, орієнтована на травму, може бути корисною. Головне розуміти, що в більшості ситуацій – навіть якщо люди цінують терапевтичний внесок і вважають його корисним – це навряд чи забезпечить довгострокове рішення. Лише коли активна фаза війни закінчиться, клініцисти зможуть визначити, хто потребує спеціалізованого лікування з приводу довгострокових наслідків війни (наприклад, посттравматичного стресового розладу), і розробити плани лікування [7].
7. Може виникнути спокуса припустити, що після дванадцяти місяців життя в цій кризі навчання психології має обмежену цінність, оскільки люди матимуть повне розуміння того, як на них впливає стрес. Однак це не завжди так. Реакції на травму, як відомо, важко відстежити та важко підібрати правильні слова, щоб їх описати. Журналіст, який описує себе як такого, що перебуває в «екзистенціальній кризі», і висловлює це, кажучи «Я погано справляюся зі своєю роботою», «мої колеги мене не розуміють», «журналістика не має сенсу» тощо, може переживати труднощі,  спричинені значною мірою неодноразовим контактом із дуже травматичним контентом – наприклад, розповіді свідків під час розслідувань звірств російських військ.
   Тут важливу роль відіграють обговорення в редакції. Вони нормалізують реакції в контексті роботи медіа. Перевага психологічної освіти на робочому місці перед індивідуальним консультуванням полягає в тому, що вона може одночасно охопити велику кількість людей і відбувається в контексті – у команді медіа-колег, – це допомагає просувати принципи зв’язку, а також власної ефективності  та ефективності спільноти.

Створення простору для визнання та душевного зв’язку – особливе завдання для редакцій, яке зараз ускладнюється стресом, спричиненим атаками на критичну інфраструктуру після 10 жовтня. У травматичних ситуаціях існують підводні течії, що об’єднують людей (як ми чітко бачили протягом минулого року), і ті, що тягнуть в іншому напрямку, посилюючи ізоляцію та потенційно залишаючи деяких людей із почуттям самотності в їхніх реакціях. Інколи проблема виникає через стигматизацію вираження власної вразливості. Або журналісти можуть думати: якщо всі перебувають в однаковій ситуації, чому мої труднощі мають бути важливими? І перше, і друге ставлення може звузити поле для практичного вирішення проблем.

Утримання команди, уникнення прихованих конфліктів між колегами та мотивація персоналу —  це питання, які менеджери та редактори порушували в розмові з Dart Center. Знайти підстави для розмов про ці проблеми нелегко, але можливо.

Тож що допомагає?

Ми можемо розмістити заходи психосоціальної підтримки на трьох рівнях, де вищі з них мають найширший потенціал для охоплення.

Рівень 1: основи

По-перше, важливо визнати, що багато заходів, що їх учасники мережі вже запровадили, містять важливі елементи психологічної підтримки. Неможливо переоцінити, наскільки важлива в психологічному сенсі фундаментальна підтримка, якщо вона виконана добре.

Фінансування та допомога медіаорганізаціям в Україні, з турботою про їхню майбутню фінансову життєздатність, пропонування обладнання та навчання, що відповідають потребам у фізичній безпеці, підтримка будь-яких ініціатив, що сприяють діалогу та зв’язку між журналістами всередині країни та за кордоном, тренінги, що допоможуть організаціям краще служити своїй аудиторії – усе це відповідає п’яти загальним принципам, описаним вище в пункті 4. Усі ці втручання можуть посилити відчуття безпеки, спокою, ефективності, зв’язку та надії. Своєчасне задоволення цих важливих практичних потреб – одна з найважливіших ролей, яку члени мережі можуть виконувати в наданні справді корисної психологічної підтримки.

Наслідок цього – необхідність уникати всього, що потенційно може підірвати ці принципи. Будь-яка міжнародна організація, зацікавлена в покращенні своєї психосоціальної допомоги, спершу повинна запитати, чи є в її нових або існуючих програмах якісь конструктивні особливості, що можуть посилити ізоляцію учасників або послабити місцеве сприйняття ефективності.

Приклад – готові пакети журналістських тренінгів (можливо, розроблених в інших конфліктних ситуаціях),  застарілих щодо  реагування на дезінформацію, не повністю адаптованих до ситуації на місці або без урахування культурних та історичних особливостей. Навчання, що ненавмисно ігнорує власні рішення українських журналістів щодо навігації в складних етичних і редакційних реаліях може бути не тільки не корисним для журналістів, але й порушити ефективність спільноти та самоефективність [8].

У ширшому сенсі всі заходи підтримки під час війни мають бути засновані на розумінні травми, а це  означає увагу до того, як тонкощі в розробці та реалізації програми можуть посилити або зменшити відчуття безпеки.

Другий рівень: ініціативи, зосереджені переважно на психологічній освіті та підтримці колег

Американська психологічна асоціація визначає стійкість як «процес і результат успішної адаптації до важкого або складного життєвого досвіду». Щоб це відбулося, ключовим є культивування психологічної гнучкості: людям може знадобитися пристосуватися, що передбачає зміну точки зору, переживання та “перетравлення” певних емоцій або зміну поведінки. Один із головних висновків у дослідженні травми: стійкість – це не просто вроджена чеснота, яка просто притаманна  конкретним індивідам, це також надзвичайно важливий продукт соціального та робочого середовища людей – відчуття валідації, яке вони отримують, рольові моделі навколо них, інформація, до якої вони мають доступ і наявні можливості для надання та отримання підтримки [9].

Отже, втручання, що ймовірно матимуть найбільше охоплення, – це ті, що поширюють знання та заохочують наставництво та зв’язок «рівний-рівному».

Можливість відновлення та спілкування

Українські медіаорганізації та їхні міжнародні партнери експериментують із різними форматами заходів, спрямованих на відпочинок та відновлення сил, щоб дати журналістам можливість фізіологічно заспокоїтися, відпочити, відновити сили та змінити перспективу там, де це корисно. Такі події також можуть надати потужні можливості для підтвердження соціальних зв’язків.

Кілька спостережень щодо програм, які об’єднують групи:

• Місцини в безпечніших, менш атакованих частинах України, особливо поблизу природи, можуть бути ідеальними локаціями. Львівський медіафорум започаткував цікавий 8-денний формат ретрітів, що дозволяє автономію та розбудову спільноти. Він отримав захоплені відгуки від учасників.
• Ретрит-зустрічі – потенційне місце, де журналісти можуть усвідомити та визнати вплив травми особисто на них. Однак розклад таких заходів не має бути переповнений навчанням або обговоренням висвітлення війни, оскільки це ймовірно підтримуватиме високий рівень збудження. Місця для рефлексії та роздумів частіше з’являються там, де люди фізіологічно та розумово відпочили, де вони спокійніші.
• Організатори повинні визнати:  важливо надавати додатковий час для подорожей учасників і забезпечувати, щоб житло та інші побутові умови  відповідали стандартам, що допомагають відпочити.
• Варто уникати різновидів групової роботи зі стресом і травмами, яку проводять спеціалісти з питань психічного здоров’я, що чинить тиск на людей, змушуючи їх ділитися неприємними подробицями в групах (такий формат іноді називають кризовим дебрифінгом або CISD (дебрифінг після критичних інцидентів), оскільки є докази, що вони можуть нашкодити [10].
• Деякі журналісти справді вважають представлення своєї роботи та спілкування з неукраїнськими журналістами на конференціях за межами країни корисним, оскільки це створює простір для тимчасового перепочинку та дає можливість журналістам утвердити почуття місії. (Звичайно, це індивідуальна річ, інші журналісти можуть воліти не подорожувати або не мати такої можливості.)
• Деякі організації пропонують групові робочі місця за межами України. Хоча це може задовольнити потреби деяких журналістів, треба подбати про те, щоб ці заходи не посилювали соціальну ізоляцію.

Психологічна освіта для редакцій

Згідно з досвідом Dart Center, тренінг із психологічної безпеки працює найкраще, якщо розмова з медіа-працівниками відбувається на місці, тобто ґрунтується на обговоренні практичних питань, що виникають під час самої роботи, а не позиціонується як орієнтована на психічне здоров’я надбудова – щось  стороннє для журналістики. Обговорення професійних труднощів, наприклад, роботи зі свідками та іншими вразливими особами, може створити важливі можливості для журналістів обговорити й те, як травма впливає особисто на них, та інші пов’язані питання,  яких деякі журналісти інакше могли б побоюватися торкатися.  Обговорення та тренінги мають охоплювати такі елементи:

• Точний, науково обґрунтований брифінг про те, як розум і тіло реагують на стреси, пов’язані з війною. Це потребує розвінчання поширених міфів і непорозумінь у спосіб, що не патологізує. (Як компонент він апелює до  безпеки, заспокоєння, ефективності, зв’язку, надії тощо)
• Обговорення вторинної травми та того, як віддалений перегляд зображень і заслуховування свідчень очевидців може вплинути на журналістів в Україні. (Знову ж таки, це підвищує безпеку та заспокоює.)
• Стратегії інтерв’ювання вразливих джерел. Це не просто важливе журналістське та етичне благо саме по собі. Наш досвід показує, що журналісти часто потерпають від емоційних наслідків через жаль і занепокоєння щодо неналежного поводження з вразливими джерелами та співавторами. (Інструменти, необхідні для інтерв’ю з джерелами, які зазнали впливу травми, суттєво відрізняються від тих, яких зазвичай навчають журналістів для інтерв’ю з політичними та бізнесовими діячами.)
• Акцент на місії та значенні. Почуття мети – ключовий елемент стійкості працівників медіа. Важливо, щоб тренінг створював конструктивний простір для дослідження етичних і моральних дилем у реалістично обґрунтований спосіб. (Деякі досвідчені журналісти залишили медійну роботу заради військової через відчуття, що вони не роблять достатньо в цій війні. Звичайно, це особистий вибір, але, можливо, найбільший особистий внесок, який вони можуть зробити в майбутнє України, – це наставництво молодших колег).
• Стратегії самостійної та колективної допомоги. Цей компонент містить поради щодо того, як упоратися з постійними фізіологічними та психологічними стресовими факторами війни та бути хорошим колегою. (Критично важливий компонентом тут – допомогти журналістам, потенційно схильним працювати цілодобово, розвинути здатність робити перерви та знайти способи зберегти відчуття сенсу та ентузіазм.)
• Спеціальне навчання для менеджерів і редакторів. Керівники редакційних відділів відіграють ключову роль у підтримці колег. Керівники не лише відповідають за фізичну безпеку персоналу, але й формують відчуття місії та сенсу. Дослідження показали, що вплив травми в поєднанні зі сприйняттям управління як неефективного та недобросовісного призводить до пов’язаних із травмою труднощів у персоналу [11]. Крім того, для менеджерів і редакторів відповідальність може бути обтяжливою та ізолюючою, тому редактори також потребують спеціальної підтримки. (Різні медіа-організації матимуть різні вимоги, які можуть потребувати спеціальної оцінки потреб.)

У цій частині можна також поговорити про стратегії розповідання важких історій, про вплив медіа-висвітлення на аудиторію та на джерела, а  також про майбутню роль журналістики у висвітленні довгострокових психологічних наслідків цієї війни. Незважаючи на те, що бойові дії ще далекі від завершення, багато лідерів думок в українській журналістиці вважають за потрібне почати думати про те, як висвітлювати процес відновлення, який настане, коли насильство вщухне.

Третій рівень: клінічна підтримка для тих, хто її потребує

Терапевтична підтримка важлива для людей, які переживають надзвичайні психологічні стани. Розмова з фахівцем у сфері психічного здоров’я може бути корисною журналістам, які мають проблеми з психічним здоров’ям, що виникли ще до війни, або тим, які відчувають, що втрапили у глухий кут та не можуть дати собі раду.

На цій стадії  орієнтована на травму терапія  в інтенсивних проблемних реакціях, що призводять до нездатності функціонувати. Люди, які виїхали з країни та не мають короткострокових або середньострокових планів повернутися, для яких  травматичні події справді завершилися, також можуть вважати такий вид втручання корисним. Іноді деяким журналістам може бути корисно отримати підтримуючу та освітню терапію, щоб упоратися з такими труднощами, як проблемна поведінка або нав’язливі думки, з якими вони не можуть дати ради. Зазвичай така терапія має бути зосереджена на сьогоденні, на зміцненні стратегій подолання та на управлінні особливо проблемними реакціями. (Як обговорювалося вище, фактичне лікування станів, пов’язаних із травмою, відбувається після війни).

Члени GFMD створили різноманітні програми психологічної допомоги. Виходячи з координаційних зустрічей GFMD, здається, що сприйняття неоднозначне. Деякі організації повідомляють про високий попит, інші про низький рівень інтересу.

Ось кілька питань, про які треба пам’ятати під час створення пропозицій підтримки:

• Великі аутсорсингові компанії, які працюють здебільшого як надавачі допомоги працівникам (EAP) великих міжнародних компаній, можуть не мати достатніх ресурсів на місцях в Україні або необхідного клінічного досвіду, орієнтованого на травми.
• Ми також чули про ситуації, коли українським журналістам спершу пропонують терапію російською мовою, або про терапевтів, які є громадянами Росії, що може автоматично скомпрометувати стосунки між терапевтом і клієнтом. (Зверніть увагу, що проблема не в самій мові. Деякі українці розмовляють російською вдома й можуть добре реагувати на терапевта не-росіянина, який спілкується російською. Ці нюанси варто ретельно вивчити перед першим сеансом).
• В Україні вже є велика та добре підготовлена мережа професіоналів-психологів, які добре знають складності роботи нині та розуміють, як реагувати на надзвичайні психологічні ситуації. Їх можна було б ефективніше використовувати для працівників медіа, особливо зважаючи на те, наскільки важливим буде розвиток цих можливостей і зв’язків на етапі відновлення України.
• Важливо, щоб терапевти розуміли, що таке журналістика. Ми чули про один випадок, коли терапевт у відповідь на розповідь про те, що передбачає робота журналіста, запропонував знайти інший напрям роботи. (Dart Center наразі співпрацює з партнерами в Україні, зокрема з Suspline Foundation, щоб поінформувати українських терапевтів про питання, характерні для роботи медіа).
• Також важливо, щоб терапія не була патологізуючою й зосереджувалася на реальних сильних сторонах клієнта та на глибинному відчутті особистої ефективності. Здебільшого програма терапії для проблем, пов’язаних із роботою ймовірно буде короткостроковою. Варто уникати всього, що сприяє довгостроковій залежності між терапевтом і клієнтом.
• Нарешті, усі програми мають бути налаштовані таким чином, щоб забезпечити конфіденційність і використовувати достатньо безпечні комунікаційні платформи.

Існує також ряд наборів онлайн-інструментів для самостійної роботи. Цей пакет від ВООЗ не призначений для роботи з медіа, але містить дані нещодавніх досліджень, що підтверджують його ефективність серед населення загалом.

Додаток українською доступний тут. 

Посібник англійською та українською 

Заява про спроможності організацій підтримки медіа

У наведеному нижче списку, зібраному GFMD, містяться нещодавні ініціативи щодо психологічної підтримки працівників медіа в Україні.

• Національна спілка журналістів України за підтримки ЮНЕСКО запускає програму психологічної підтримки журналістів та членів їхніх родин. У рамках програми працюватиме перша в Україні цілодобова «гаряча лінія» для медійників та проводитимуться вебінари з психологами.
• Львівський медіафорум запустив програму з розвитку психологічної стійкості журналістики та зібрав близько 700 заявок.
• RSF організувала тренінги з психологічної безпеки + індивідуальну психологічну підтримку для журналістів на онлайн-платформах. Більшість програм навчання в Україні проводили онлайн. У співпраці з Caring by Eutelmed створили гарячу лінію психологічної безпеки (24/7): чат, телефонна розмова або безпечний обмін повідомленнями з досвідченим психологом у будь-який час (онлайн англійською та українською серед інших мов)
• Програма Самопоміч. Цей проєкт передбачає забезпечення терапії, орієнтованої на травму, працівникам медіа, які потребують допомоги. Його фінансує Норвезька спілка журналістів. Подробиці тут. Сервіс українською мовою розробила Федерація глобальних ініціатив у психіатрії (FGIP) спільно з Чеським національним інститутом психічного здоров’я як багатосторонню платформу аби допомогти Україні впоратися з психологічними наслідками війни.
• Rory Peck Trust запустив програму Resilience Program, що надає спеціалізовані тренінги з  вивчення травми та доступ до психологічного лікування. Це дає змогу журналістам-фрілансерам розвивати навички, необхідні для формування стійкості під час конфлікту або висвітлення травматичних подій.
• ECPMF організував конференцію RE:Cover, яка відбулася в Братиславі, Словаччина, 9-11 грудня. Одна з сесій була присвячена саме забезпеченню фізичної безпеки та психологічної допомоги журналістам.
• IREX проводить цілісне навчання з безпеки та індивідуальні консультації (включаючи психосоціальні).
• MiCT спільно з MDF створив стипендію для майже 30 молодих українських регіональних журналістів, які отримують фінансову, юридичну, психосоціальну підтримку, та тренінги, про які вони безпосередньо запитували.
• DT Global / EU4Independent Media співпрацюють із терапевтом у Києві, створюючи відео для менеджерів, оскільки було помічено, що тренінги з травми відвідували переважно жінки-журналістки та дуже мало чоловіків і ще менше менеджерів.
• Vital Voices Global Partnership має фонд термінової допомоги, який може покрити витрати на психологічну та психосоціальну підтримку для жінок-журналістів і працівників ЗМІ.
• EED проводить резиденційну програму «Work&Rest» у Перемишлі в Польщі (70 км від Львова) з травня 2022 року. Програма спрямована на надання допомоги журналістам та активістам (переважно жінкам, часто в супроводі дітей) з України. Одна резиденція триває 2-3 тижні та включає психологічну підтримку, як індивідуальну, так і групову.

Ресурси психологічної та психосоціальної підтримки

• Керувати стійкістю: Посібник для редакторів і менеджерів новин щодо роботи з фрілансерами, які зазнали травм. Цей посібник створений у співпраці між ACOS Alliance та Dart Center Asia Pacific, щоб допомогти редакторам і менеджерам зрозуміти та підтримати свої команди. (Незабаром вийде оновлення для України.)
• Як висвітлювати війну. Dart Center for Journalism & Trauma склав цю брошуру, де зібрані рекомендації групи досвідчених ветеранів щодо вирішення емоційних викликів висвітлення війни. Також доступна українською мовою. Повніший вибір відповідних ресурсів доступний тут.
• Інструментарій журналістики та психічного здоров’я. У цьому наборі інструментів Міжнародна журналістська мережа зібрала ресурси для вирішення багатьох різних проблемних питань – від посттравматичного стресового розладу до цифрового благополуччя.
• Пережити негаразди війни. Ця стаття, написана провідним фахівцем із питань катастроф, містить корисні поради щодо виживання для цивільних осіб в умовах військового стресу. Українською мовою доступна тут.

Інша корисна інформація/ресурси:

• Комплексні матеріали про психічне здоров’я для українських медіа та журналістів GFMD збирає у спеціалізованих ресурсних центрах українською та англійською мовами.
• У Перуджійській декларації для України (підписаній понад 200 організаціями) містяться заклики до дій від ключових учасників – приватних і державних донорів і спонсорів професійної журналістики. Декларація доступна 10 мовами.
• Донори можуть приєднатися до списку електронної розсилки GFMD Ukraine для обміну інформацією щодо підтримки медіа, надіславши електронний лист на gfmdUKRAINE+subscribe@groups.io. Група збирається щомісяця, щоб обмінюватися інформацією та обговорювати пріоритети допомоги медіа.

Контакти

Gavin Rees, Gavin.Rees@dartcentre.org
Tom Law, tlaw@gfmd.info

Посилання

1. Автор — Gavin Rees, старший радник із інновацій та навчання Dart Center. Цей брифінг також містить внесок і думки Elana Newman, наукової директорки Dart Center та професорки психології МакФарліна в Університеті Талси, і Jana Javakhishvili, довіреної особи Dart Center у Європі, президентки Грузинського товариства психотравм і провідної спеціалістки у створенні програм із навчання про травми та їх лікування в пострадянських країнах. (Зверніть увагу, що Dart Center у Європі пишеться re, а в США – er.)
2. Звіт Львівського медіафоруму: Дослідження потреб місцевих медіа під час війни дивіться тут.
3. Наприклад, труднощі у стосунках можуть поставити під загрозу здатність журналістів пережити стресогенний травматичний матеріал, із яким вони стикаються, працюючи над певною  історією; так само можливий і зворотний зв’язок – труднощі з метаболізмом тривожного контенту під час роботи можуть мати негативний вплив на важливі особисті стосунки; тощо.
4. Див: Hobfoll, S. E., Watson, P., Bell, C. C., Bryant, R. A., Brymer, M. J., Friedman, M. J. et al. (2007). Five Essential Elements of Immediate and Mid–Term Mass Trauma Intervention: Empirical Evidence. Psychiatry, 70(4), 283-315. Ці принципи можна знайти в методичних рекомендаціях  таких організацій, як  NATO, WHO, IASC (Inter Agency Standing Committee and ESTSS (European Society of Traumatic Stress Studies).
5. Ця інформаційна довідка, складена на початку війни, – чудовий приклад фундаментальних принципів, втілених у настановах: Shalev, A. (2022). Surviving Warfare Adversities. A Brief Survival Advice for Civilians Under War Stress. Psychosomatic Medicine and General Practice, 7(1).
6. Один із прикладів досліджень у військовій сфері див.: Jones, N., Seddon, R., Fear, N. T., McAllister, P., Wessely, S., & Greenberg, N. (2012). Leadership, cohesion, morale, and the mental health of UK Armed Forces in Afghanistan. Psychiatry, 75(1), 49-59
7. Короткий огляд попередніх досліджень впливу травми серед журналістів див. тут.
8. Міжнародний діалог і солідарність – життєво важливі складові для зміцнення зв’язків, але ініціативи мають зважати на те, щоб не обходити місцевий досвід, не порушувати природні соціальні мережі й не натякати, що лише сторонні люди можуть передавати цінні знання.
9. Для обговорення: Southwick, S. M., & Charney, D. S. (2018). Resilience: The Science of Mastering Life’s Greatest Challenges. Cambridge University Press.
10. Rose S, Bisson J, Churchill R, Wessely S. Psychological debriefing for preventing post-traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database Syst Rev. 2002;(2):CD000560.
11.   Резюме дослідження можна знайти тут